Стародавня медицина Єгипту, Китаю, Індії. Історія медицини

здоров'я

Хвороби існують стільки ж, скільки ілюдство, а значить, в усі часи люди потребували допомоги освіченого фахівця. Стародавня медицина розвивалася поступово і пройшла довгий шлях, сповнений великих помилок і боязких проб, часом грунтуючись тільки на релігії. Лише одиниці з маси древніх людей змогли вирвати свою свідомість з лап невігластва і подарувати людству великі відкриття в області лікування, описані в трактатах, енциклопедіях, папірусах.

Медицина Стародавнього Єгипту

Давньоєгипетська медицина стала колискою знаньдля лікарів Стародавнього Риму, Африки та країн Близького Сходу, але її витоки ведуть до Месопотамії, в якій вже в 4000 році до нашої ери були свої лікарі-практики. Стародавня медицина в Єгипті поєднувала в собі релігійні вірування і спостереження за людським організмом. Першим лікарем і основоположником вважають Імготепа (2630-2611 рр. До н. Е.), Хоча єгиптологи тільки недавно довели реальність його існування: багато століть він вважався вигаданим богом. Ця людина була генієм свого часу, як Леонардо да Вінчі в Середні століття. Базові знання про будову людини єгиптяни отримали завдяки бальзамування померлих - вже тоді вони знали, що серце і мозок є найголовнішими органами.

древня медицина

Всі хвороби в стародавній медицині Єгипту розділялисяна два табори: природні і демонічні (надприродні). До першої категорії належали захворювання, пов'язані з отриманими травмами, поганим харчуванням і неякісною водою, кишковими паразитами або несприятливими погодними умовами. Пильна увага приділялася гігієні тіла: за законом, кожна людина зобов'язана була пройти раз в три місяці курс промивання травної системи (клізми, блювотні і проносні засоби).

Надприродними причинами вважалисяодержимості злими духами, демонами і втручанням богів: методи екзорцизму серед нижчих верств населення користувалися великим попитом і існували завдяки жерцям. Також використовувалися різні рецепти з гіркими травами - вважалося що це відганяє духів. Всього стародавніх рецептів на озброєнні медиків було близько 700, і практично всі вони були природного походження:

- рослинні: цибуля, фініки і виноград, гранат, мак, лотос;

- мінеральні: сірка, глина, свинець, селітра і сурма;

- частини тварин: хвости, вуха, терті кістки і сухожилля, залози, іноді використовувалися комахи.

Вже тоді були відомі лікувальні властивості полину і касторової олії, насіння льону і алое.

Основними джерелами для досліджень давньоїмедицини Єгипту вважаються папіруси, написи на пірамідах і саркофагах, мумії людей і тварин. До нашого часу в оригінальному стані збереглися кілька папірусів про медицину:

  • Папірус Бругша - це найдавніший манускрипт з педіатрії. Включає в себе вчення, що оповідає про здоров'я дітей, жінки і методах лікування їхніх хвороб.
  • Папірус Еберса - розповідає про захворюваннярізних органів, але при цьому містить безліч прикладів застосування молитов і змов (більше 900 рецептів від хвороб травлення, дихальної та судинної систем, хворобах очей і вух). Ця наукова праця довгий час вважався медичною енциклопедією стародавніх лікарів.
  • Кахунський папірус - включає в себе трактат по гінекології та ветеринарії, при цьому, на відміну від інших сувоїв, практично не містить релігійного підтексту.
  • Папірус Сміта - його автором вважають Імготепа. У ньому описано 48 клінічних випадків травматології. Інформація різна - від симптомів і методів дослідження до рекомендацій по лікуванню.

У стародавній медицині Єгипту застосовувалися першіскальпелі і пінцети, маткові дзеркала і катетери. Це говорить про високий рівень і професіоналізм лікарів хірургів, нехай навіть вони і поступалися в майстерності індійським лікарям.

Основна медицина Індії

Індійська медицина давніх часів спиралася надва авторитетних джерела: звід законів Ману і науку Аюрведу, яка бере початок з Вед - найдавніших священних текстів на санскриті. Найбільш точний і повний переказ на папері було написано індійським лікарем Сушрутою. У ньому описуються причини захворювань (дисбаланс трьох дош і гун, з яких складається тіло людини), рекомендації до лікування більше 150 нездужань різного характеру, крім того, описано близько 780 лікарських трав і рослин, викладена інформація щодо їх застосування.

медицина стародавнього сходу
Особливу увагу при діагностиці звертали набудову людини: зріст і вагу, вік і характер, місце проживання, сферу діяльності. Індійські лікарі вважали своїм обов'язком не лікувати хворобу, а викорінювати причини її виникнення, що ставить їх на вершину медичного Олімпу. При цьому хірургічні знання були далекі від досконалості, незважаючи на вдалі операції з видалення жовчних каменів, кесаревого розтину і ринопластику (що мало попит завдяки одному з покарань - відрізання носа і вух). Близько 200 хірургічних інструментів дісталися в спадок сучасним фахівцям саме від лікарів з Індії.

Індійська традиційна медицина розділяла всі засоби по їх впливу на організм:

- блювотні та проносні;

- збуджуючі і заспокійливі;

- потогінні;

- стимулюють травлення;

- наркотичні (застосовувалися в якості знеболюючого в хірургії).

Анатомічні пізнання лікарів були недостатньорозвиненими, але при цьому лікарі розділяли людське тіло на 500 м'язів, 24 нерва, 300 кісток і 40 провідних судин, які, в свою чергу, ділилися на 700 гілок, 107 суглобових з'єднань і більш ніж 900 зв'язок. Дуже багато уваги приділялося також психічному стану хворих - аюрведа вважала, що велика частина всіх хвороб йде від неправильної роботи нервової системи. Настільки великі пізнання - як для древньої медицини Індії - робили лікарів цієї країни дуже популярними за її межами.

Розвиток медицини в Стародавньому Китаї

Медицина Стародавнього Сходу зародилася в четвертомустолітті до нашої ери, одним з перших трактатів про хвороби вважається «Хуанді Ней-цзин», причому Хуанді - це ім'я основоположника китайського напрямку в медицині. Китайці, так само як і індуси, вважали, що людина складається з п'яти першоелементів, дисбаланс яких і призводить до різних хвороб, про це дуже докладно і було розказано в «Ней-цзин», яку в 8 столітті переписав Ван Бін.

ніж лікували в давнину

Чжан Чжун Цзин - китайський лікар, автор трактату «Шань хань Цза бін лунь », який розповідає про методи лікування лихоманок різного типу, а Хуа То - хірург, який почав використовувати шви в порожнинних операціях і анестезію опієм, аконітом та коноплями.

Для лікування різних хвороб медики вже тодізастосовували камфару, часник, імбир і лимонник, з мінеральних порід особливо віталися сірка і ртуть, магнезія і сурма. Але на першому місці стояв, звичайно, женьшень - цей корінь боготворили і виготовляли на його основі безліч різних препаратів.

Особливою гордістю китайських медиків була пульсоваядіагностика: переважання прискореного пульсу вказувало на занадто активну нервову систему, а слабкий і переривчастий, навпаки, свідчив про її недостатню активність. Китайські лікарі розрізняли більше 20 видів пульсу. Вони прийшли до висновку, що кожен орган і кожен процес в організмі мають своє вираження в пульсі, і по зміні останнього в декількох точках можна не тільки визначити хворобу людини, але і передбачити її результат. Ван-Шу-Хе, який написав «Трактат про пульс», в найдрібніших подробицях все це описав.

Також Китай - батьківщина точкового припікання іголковколювання. Історичні тексти розповідають про цілителів Бьян-цио і Фу вене, авторів трактатів, присвяченим цим методам. У своїх працях вони описують кілька сот біологічно активних точок на тілі людини, впливаючи на які, можна повністю вилікувати будь-яку хворобу.

Єдино слабка ланка в стародавній медицині Китаю- це хірургія. У Піднебесній імперії практично не використовувалися методи лікування переломів (уражене місце просто поміщали між двох дерев'яних дощечок), не практикували кровопускання і ампутацію кінцівок.

батько медицини

Таким прийнято вважати Гіппократа (грец. Іппократіс), давньогрецького лікаря в 17 поколінні, який жив в 460 році до нашої ери і поклав початок розвитку медицини в Стародавньому Римі. Знамените обіцянку медиків перед вступом на посаду - «клятва Гіппократа» - це його дітище. Батьком великого лікаря був Гераклид, теж видатний вчений, а мати Фенарета була акушеркою. Батьки зробили все, щоб в двадцятирічному віці їх син мав славу доброго лікаря, а також отримав посвячення в жерці, без якого про якісну практиці в сфері медицини не могло бути й мови.

медичні школи

Гіппократ в пошуках різних успішних методів лікування об'їздив безліч країн Сходу, а повернувшись додому, заснував першу медичну школу, поставивши на чолі кута науку, а не релігію.

Творче надбання цього генія настількивеличезне, що постійний видавець його праць Charterius витратив на його друкування сорок (!) років. Понад сто його творів зібрані в єдиний «Гіппократ збірник», а його «Афоризми» до сих пір користуються величезним попитом.

Найвідоміші лікарі старого світу

Безліч найбільших лікарів стародавньої медицини внесли в цю науку щось своє, даючи своїм предкам ідеї для роздумів, спостережень і досліджень.

1. Діоскорид, давньогрецький лікар 50 століття н. е., автор трактату «Лікарські речовини», що був провідним підручником по фармакології до 16 століття.

2. Клавдій Гален - давньоримський натураліст, автор численних праць про лікарські рослини, способах їх застосування та виготовлення препаратів з них. Всі водні та спиртові настої, відвари і різні витяжки з рослин досі носять ім'я «галенових». Саме він почав проводити випробування на тваринах.

3. Харун ар-Рашид - арабський правитель, першим побудував державну лікарню в Багдаді.

4. Парацельс (1493-1541) - швейцарський лікар, якого вважають основоположником сучасної хімічної медицини. Критично ставився до Галену і всієї древньої медицині в цілому, вважаючи її малоефективною.

5. Чи Шичжень - фахівець в сфері медицини Стародавнього Сходу, китайський лікар 16 століття, автор «Основ фармакології». Праця, що складається з 52 томів, описує близько 2000 лікарських препаратів, переважно рослинного походження. Автор наполегливо виступав проти використання таблеток на основі ртуті.

6. Ар-Разі (865-925) - перський вчений, дослідник природи, його вважають першовідкривачем в області психіатрії та психології. Авторству цього видатного лікаря належить знаменита «Аль-Хаві» - всеосяжна книга по медицині, що відкриває світу основи офтальмології, гінекології та акушерства. Рази довів, що температура - це реакція організму на хворобу.

7. Авіценна (Ібн Сіна) - геній свого часу. Родом з Узбекистану, автор "Канону лікарської науки» - енциклопедії, по якій ще кілька сотень років інші лікарі навчалися мистецтву лікування. Вважав, що будь-яку хворобу можна вилікувати правильним харчуванням і помірним способом життя.

 медицина стародавнього світу

8. Асклепіад Віфінський - грецький лікар, що жив в 1 столітті до нашої ери. Основоположник фізіотерапії (фізкультура, масаж) і дієтології, закликав сучасників і нащадків підтримувати рівновагу між здоров'ям тіла і духу. Робив перші кроки в молекулярної медицини, для того часу що була чимось фантастичним.

9. Сунь Симяо - китайський лікар династії Тян, який написав 30-томну працю. «Цар ліків» - так називали цього генія, який вніс вагомий внесок в розвиток медичної справи. Вказував на важливість харчування і правильного поєднання продуктів. Винахід пороху - це також його заслуга.

Як і чим лікували в давнину

Медицина стародавнього світу, незважаючи на всю геніальність відомих лікарів, була досить страхітливою. Втім, судіть самі. Ось лише кілька цікавих фактів про методи лікування:

1. Метод відлякування і відрази хвороби активно практикували в Стародавньому Вавилоні: щоб хвороба залишила людини, його годували і напували рідкісної гидотою, плювали на нього і давали стусани. Таке «лікування» часто призводило до нових захворювань (що не дивно).

2. У Єгипті за царя Хаммурапі медицина була досить небезпечною справою, так як один із законів царя обіцяв смерть лікарю, якщо його хворий помре на операційному столі. Тому частіше використовувалися заклинання і молитви, які були описані на 40 глиняних табличках.

3. Єгипетські жерці залишали хворого спати в храмі, уві сні до нього повинно було з'явитися божество і оголосити метод лікування, а також гріх, за який його покарали хворобою.

4. Не менш вражала і хірургія Стародавньої Греції. Тут влаштовували цілі вистави з операцій, в яких загримований лікар зображував бога медицини Асклепія. Іноді в процесі дійства пацієнти вмирали - швидше від довгих пишномовних тирад, ніж від недостатнього вміння горе-лікаря.

5. Широко поширену «падучу» хворобу лікували дурманом, блекотою і полином.

6. У Єгипті і Месопотамії часто свердлили дірки в черепі (іноді навіть кілька), щоб позбавити хворого від мігрені, викликаної злим духом.

7. Туберкульоз лікували ліками, виготовленими з легких лисиць, і м'ясом змії, вимоченим в опии.

8. Панацеєю від всіх хвороб вважався териак (напій з 70 складових) і філософський камінь.

лікарі стародавньої медицини

Середньовіччя: занепад медицини

Найвагомішим надбанням медицини в Середні століттястало введення обов'язкової ліцензії на лікування: цей закон першим прийняв король Сицилії Роджер Другий, а пізніше підхопила Англія, утворивши в 15 столітті Гільдію хірургів і перукарів (які часто робили кровопускання хворим) і Франція з Колеж святого Комо. Почали чітко вимальовуватися і формуватися вчення про інфекційні хвороби та методи охорони здоров'я. Гі де Шольяк, сільський хірург 14 століття, активно пропагував недопущення «шарлатанів» до лікування людей, запропонував нові методи в роботі з переломами (витягування за допомогою вантажу, застосування пращевидной пов'язки, ушивання країв відкритих ран).

В середні віки звичними були постійний голод,неврожаї, що змушувало людей вживати зіпсовану їжу, при цьому «культ чистого тіла» був в немилості. Ці два фактори сприяли розвитку інфекційних захворювань: гарячки, чуми і віспи, туберкульозу і прокази. Непорушна віра в цілющі властивості «святих мощей» і чаклунство (при цьому знання лікарів-сучасників заперечувалися начисто) провокували ще більшого розвитку хвороб, які намагалися лікувати хресними ходами і проповідями. Смертність в кілька разів перевищувала народжуваність, а тривалість життя рідко перевищувала тридцять років.

Вплив релігії на медицину

У Китаї і Індії віра в богів особливо не заважаларозвитку медичної справи: прогрес грунтувався на природних спостереженнях за людиною, вплив рослин на його стан, популярні були методи активних аналітичних дослідів. У країнах Європи, навпаки, забобони, страх перед гнівом божим рубали під корінь всі спроби вчених і медиків врятувати людей від невігластва.

Церковні гоніння, прокльони і походи протиєресі мали гігантські масштаби: будь-якого вченого, який спробував висловитися на користь розуму і проти Божої волі щодо зцілення, піддавали жорстоким тортурам і різним видам страти (широко було поширене аутодафе) - для залякування простих людей. Вивчення анатомії людини вважали смертельним гріхом, за який покладалася страта.

Також величезним мінусом був схоластичний методлікування і викладання в рідкісних медичних школах: всі тези повинні були беззастережно прийматися на віру, іноді не маючи під собою твердого грунту, а стійке заперечення придбаного досвіду і невміння застосовувати логіку на практиці зводили на «ні» багато досягнень геніїв сучасності.

Де навчалися лікарі в стародавні століття?

Перші медичні школи в Китаї з'явилися тількив 6 столітті нашої ери, до цього мистецтво лікування передавалося тільки від вчителя до учня в усній формі. Школа державного рівня вперше відкрилася в 1027 році, її провідним вчителем був Ван Вей-і.

медицина стародавнього Китаю

В Індії метод усної передачі від вчителя доучневі зберігався аж до 18 століття, при цьому критерії відбору були вкрай жорсткими: лікар повинен був являти собою зразком здорового способу життя та високого рівня інтелекту, знати досконало біологію та хімію, ідеально орієнтуватися в лікарських рослинах і методах приготування зілля, бути прикладом для наслідування . Охайність і охайність стояли на першому місці.

У Стародавньому Єгипті лікуванню навчали жерці вхрамах, при цьому найчастіше застосовувалися тілесні покарання для недбайливих учнів. Паралельно з медициною йшло навчання каліграфії та риториці, причому кожен навчається лікар належав до особливої ​​касти і храму, який і отримував в майбутньому гонорар за лікування хворого.

Масове навчання медицині масштабно розгорнулося в Стародавній Греції і розділилося на дві гілки:

1. Кротонський лікарська школа. Її основною ідеєю був наступні тезу: здоров'я - це баланс протилежностей, і хвороба повинна лікуватися протилежним по суті (гірке - солодким, холодну - теплим). Одним з учнів цієї школи був Акмеон, який відкрив світу слуховий канал і зорові нерви.

2. Книдская школа. Її основні знання були схожими з навчаннями Аюрведи: фізичне тіло складається з декількох елементів, дисбаланс яких призводить до хвороби. Ця школа продовжувала вдосконалювати напрацювання єгипетських лікарів, так утворилося вчення про симптоми хвороби і діагностика. Евріфон, учень цієї школи, був сучасником Гіппократа.

клятва лікаря

Вперше клятва була записана на папері в 3 столітті до нашої ери Гіппократом, а до цього досить довго передавалася усно з покоління в покоління. Вважається, що першим її виголосив Асклепій.

Сучасна клятва Гіппократа вже далека відоригіналу: її слова багаторазово змінювалися в залежності від часу і національної приналежності, останній раз її сильно спотворили в 1848 році, коли в Женеві було оголошено новий варіант мови. Практично половина тексту була вирізана:

- про обіцянку ніколи не робити абортів і процедур кастрації;

- ні в якому разі не робити евтаназію;

- обіцянка ніколи не мати інтимні стосунки з пацієнтом;

- ні в якому разі не впускайте до своєї гідності, утримуючись від незаконних дій;

- частину своїх доходів довічно віддавати вчителю або школі, навчаючи лікаря медичній справі.

З цих пунктів видно, наскільки сучасна медицина знизила морально-етичну планку лікаря як високодуховної людини, залишивши лише базові функції - надання допомоги стражденним.